Калуському пиву – понад чотири століття

Цьогоріч (2015), восени, наприкінці вересня «Калуський бровар», згідно роздобутих раніше історичних документів, святкує 450-річницю з часу свого заснування. І це, власне, дає підставу для того, аби взагалі глибше вникнути в історію українського броварcтва, яке відоме ще з княжої доби. Тим паче, що вже понад чотири століття є традиційним калуським промислом.
Правда, тоді броварство мало домашній характер. Аж з ХV століття, як засвідчує шостий том «Енциклопедії українознавства», право продукувати польські королі та велико литовські князі надавали містам. І тоді в них товорилися цехи пивоварів. У списку ремісничих цехів Льовова, скажімо, що датований 1425 роком, значиться уже такий цех.

У ХІХ столітті кустарний спосіб пивоваріння перетворено на фабрично-заводський. Спершу це були невеликі пивоварні.
Нема жодних сумнівів, що саме такий цех пивоварів у середньовіччі був у нашому Калуші.

За свідченням писемнику джерел, він належав до державного польського скарбу, а після загарбання Галичини Австрією перейшов у власність скарбу австрійського.
Отже, яким же був цей середньовічний цех пивоварів. Пишуть, що при поступленні до цього, кожний солодовник повинен був збагатити загально цехове майно новим мушкетом, пивовар- новою шаблею, а методар-сокирою і порохівницею. У статуті цеху вказувалася кількість і якість сировини для вироблення пива, тривалість робочого дня і тижня. Повноправним членом цеху був майстер, який міг прийняти на роботу 1-2 підмайстрів і скільки ж учнів. Навчання тривало 3-4 роки, після чого майбутній пивовар йшов у мандри, щоб вивчити процес варення пива в інших містах і краях. Якщо він повертався до міста, то виробляв «диво», по якому оцінювалася майстерність майбутнього пивовара.

Гадаю, що калуські пивовари теж ходили в світи для того, щоб збагатитися досвідом пивоваріння. Без цього досвіду аж ніяк не можна було зварити пиво, що славилося в пивоваріння. Ним навіть сам цісар Австро-Угорщини залюбки смакував.

Калуське пиво, як відомо, у спеціальній тарі експертували до Польщі, Угорщини, Франції. Калуське «Цісарське»пиво конкурувало з баварським, чеським і навіть львівським пивом. Зазначу, що у 1892 році, скажімо (тут, у Львові, працювали 5 великих пивзаводів. І хоча це становило тільки три відсотки всіх пивоварень Галичини, вони виробляли близько 16 процентів вельми якісної продукції.

А про калуське пиво ходили навіть легенди. В одній з них розповідається, що гальба цього пива надавала його споживачеві сили та енергії на цілий день. Окрім цього хвалили смачний аромат калуського пива. Кажуть, що емігранти, вихідці з Калущини, в далекій Канаді ще в кінці ХІХ століття намагалися виробляти напій на зразок калуського пива, однак не могли з ним зрівнятися.

З цих авторських суджень читач сам зробить висновок про те, що калуcькому пиву вже понад чотири століття. Але «Калуський бровар», ймовірно, найстаріша пивоварня в Україні. Це не тільки епоха в історії Галичини, але й безсумнівно всі з України. Спробую це аргументування.

Львів»яни вважають, що їх пивоварня заснована 1715р. Тоді на землі, яку продала сім»я Волзьких монастирських єзуїтам, була побудована пивоварня, що стала попередницею сучасного львівського пивзаводу. У 1701р. засновано пивзавод у Кединиці, що на Львівщині (проіснував до 1975р.) в 1728р. – в Мукачево, 1767р. – в Івано- Франківську. Як бачимо, тут «Калуський Бровар» немає ніяких конкурентів, адже 1649р. красномовно говорить сам за себе.

Як на мій погляд, початки промислового пивоваріння в Галичинні (та й України загалом) сягають середини ХVІ століття. І це підтверджує в своїй «Історії України-Руси» наш знаменитий історик і видатний українець Михайло Грушевський. Якщо читаємо розділ його фундаментальної праці. «Вироблення, варення пива», то бачимо, що він ілюструється прикладом з калуського пивоваріння. Підкреслюю, калуського, а не, скажімо, львівського чи бодай іншого М.Г Грушевський пише: «варення пива й горілки – ця спеціальність польсько-шляхетського великого господарства пізніших часів, в сих часах (йдеться про ХІV-XIV століття ) і ще немала. І так великого значення (більшого значення набирала разом з доходами від млиновання), велося в формах дрібного, домашнього промислу і не здобуло ще собі такого привілейного характеру, як Глинський промисел, що вже в XV – XVI мав сильно зазначений характер привілегії великого господарства.

- держави і панів. Як бачимо в люстрації 1560-х рр. навіть у Галиччині варення пива, не кажучи про варення меду, велося в значній мірі ще домашнім способом, або, що найвище- як ремесло, а не великий промисел.

А тім, давайте і ми процитуємо тут документ – витяг з «Люстрації земель Галицької й Перемиської», що стосується пивоваріння в Калуші і до якого, власне, звертається М.Грушевський. Отже, «Солодовня панська». У ній хто солод робить, діє від вироблення кожного солоду по 4 гроші одну півмірку солоду, це становить 18 грошів; на рік це виносить 66 золотих і 20 грошів, бо закладається таких солодів на вироблення тільки 90 з тієї причини, що тут же виробляють і панський солод. Разом з солодовні й з «Калуський бровар» (так) 66 злотих і 20 грошів.
Так же міщани беруть з млина солод панський (близько 4 міщан), а платять за кожну по 7 злотих; але при тім млині. «Калуський бровар», у якому хто пиво робить, дає досвід варення пива 3 гроші, оскільки роблять два вари для того дня, але тим часом панське пиво там роблять; прибутки з того бровару на цей час складають 9 злотих і 3 гроші».

Аналізуючи «Люстрацією земель Галицької й Перемиської» за 1565р., яка вміщена в першому томі «Джерел до вивчення історії України –Руси», М.С.Грушевський, а він, зазначу, був редактором «Описів королівщин в землях Руських ХVІ віку, зазначає , що «дохід, який дають фабрики по Калушу, ще в порівнянню з іншими досить високі-дуже часто така солодовня або бровар не несуть більше як кільканадцять зол».

Тепер, напевно, кожен збагне, чому автор цих рядків стверджує, що «Калуський бровар» - одна з найстаріших пивоварень в Україні. У люстрації (опис королівських маєтків) за 1565р. мова йдеться про промислове, фабричне, як зазначає М.С.Грушевський, варення пива в Калуші. Отже, калуському пиву, як мінімум 434 роки. А пиво, зрозуміло варили в Калуші, безсумнівно, ще й до 1565р.

За браком історичних джерел нині важко відтворити стан пивоваріння в Калуші, скажімо в ХVІ ст. Але люстрація за 1570р. згадує в Калуші один бровар і солодовню. І з звіту Стрийського окружного правління від 30 січня 1812р. теж маємо підтвердження того, що в 1811р. в Калуші була пивоварня.

1870р. власниками калуського пивзаводу та винокурні стали приватні особи - родини Мільштайнів, Шліндерів та Вейсманів, що володіли пивоварнею аж до початку другої світової війни. Вони удосконалили устаткування на пивоварні і значно збільшили випуск слабоалкогольного напою. На ньому поважному підприємстві працювало близько 150 робітників з місцевих міщан, здебільшого мешканців сіл Хотінь та Підгірки, а також Загір»я. За статистичними даними, тут щорічно виробляли понад 20 тисяч гектолітрів доброякісного пива. При потребі завод міг подвоїти виробництво слабоалкогольного напою і довести його випуск до 45 тисяч гектолітрів. Бровар посідав власні будинки, мав пивні склади і турбіну на 100 кінських сил.
З 1910р. по 1914р. тут збудовали трипосудне варочне відділення, куди вміщалося 2 тонни сировини. У 1914р. збудовано малу сушку солоду, розширено бродильне відділення, в якому було встановлено 8 бетонних чанів, кожен з них містив в собі 1250 -1300 гектталітрів збродженого напою.

Реконструкція броварні зумовлена тим, що уряд після першої світової війни забрав у згаданих власників винокурню. У 1915р. була додаткова встановлена ще одна відстійна тарілка (раніше пивне сусло охолоджувалось на спеціальних залізних тарілках, пізніше –відстійних чанах). В лагерному підвалі заводу було додатково встановлено 20 куф (дерев»яних бочок), кожна з яких вміщувала в собі 500-600 гекталітрів напою, що вгамовував спрагу.

У1924р. на пивзаводі збудовано нову токову солодовню і двоярусну горизонтальну сушилку солоду, яка механізованим способом перелопачувала зелений солод. Воду для варення пива брали з Млинівки. Котельня заводу працювала на вугіллі та дровах аж до 1967р., коли в котельні пивзаводу встановили парові котли, що вже працювали на природному газі. На п»ять місяців роботи пивзаводу треба було завести на подвір»я 500 тонн вугілля і 1700 кубометрів дров.

Цікавими, напевне, для читачів будуть і такі факти: робітники броварні, як зазначали компартійні функціонери у серпні –вересні 1928р., сумлінно виконують свої обов»язки, але «не є організовані в жодних проспілках, до них трудно приступити». Але 1 листопада 1918р. в місцевім броварі фірми Мільштайнів і Шпинделів, як зазначають автори «Альманаху землі Станіславської», знайшла собі прибуток угорська військова частина, яка творила залогу Калуша. Щоправда, її (а мала вона близько 300 вояків) було обеззброєно українцями без жодного кровопролиття.

До цікавих фатів належить і той, що 10 червня 1940р. тут став до ладу новий бродильний цех потужністю 2 тисячі гектолітрів пива за місяць, річний випуск пива було доведено до 35 тисяч гектолітрів. Зауважте, це вже були так звані радянські часи. Не постраждав, як на мій погляд пивзавод в роки другої світової війни, хоч відомо, що 22 червня 1941р. два німецьких бомбардувальники зробили наліт на Калуш і бомбардували вулицю Калініна (тепер Грушевського), де власне й знаходиться «Калуський бровар». Під час бомбардування було поранено більше 80 осіб, а 10- загинуло, приведено в непридатності телефонну і телеграфну лінії. Завод після цього бомбардування працював бездоганно.

За 4 серпня 1944р. потрапляємо на таке повідомлення: «Пивний завод – не зруйнований, все обладнання ціле, лише вивезені всі запаси. На заводі працює до 40 чоловік. Вже відбудовано електростанцію і завод має своє світло. Зараз йде зборка дизеля. На заводі залишилося до 240 тисяч літрів слабоалкогольного напою, з них 50-60 тисяч літрів 12-ти градусне пиво, решта – 6 градусів і нижче. В місті працює три лотки з продажу пива». Треба сказати, що вже в першій половині жовтня 1944 року пивзавод пущено в експлуатацію і до кінця січня 1945 року він спромігся випустити до 100 тисяч літрів пива. Із цього, власне, часу на сторінках місцевої періодики можна зустріти лише рапорти про понадплановий випуск калуського пива з нагоди якоїсь важливої історичної події або скупі повідомлення про реконструкцію певних ділянок пивоварного процесу. Ніхто не прагнув аналітично проаналізувати діяльність місцевих пивоварів, не кажучи вже про те, що бодай хоч трохи заглибитися в історію та початки пивоваріння в Калуші. Таке враження, що пивоварня ніби існувала для творення рекордів соціалістичної доби. А тим часом калузькі пивовари не нарікали на те, що преса ніби навмисно залишає їх сумлінну діяльність поза увагою. Вони і надалі тримали марку своїх попередників. І їх робота як в часи польської чи радянської займанщини характеризується вельми добрими здобутками. Так у 1949 році, скажімо, ними було виготовлено 249 тисяч декалітрів пива «Жигулівського» та вироблено 928 тонн солоду, у 1953 році – 563 тисячі декалітрів пива та 1411 тонн солоду найуспішнішим в діяльності «Калуський бровар» поки що можна вважати 1990 рік, коли було зварено 1229 тисяч декалітрів пива (майже вихід на проектну потужність, яка складає 1,5 мільйона декалітрів пива за рік) та вироблено 2180,2 тонни солоду.

Аж ніяк не хочеться втомлювати читача статистичними показниками, бо ще треба повернутися до 60-70-х років історії «Калуський бровар». Цей період характеризується не лише якісними здобутками в майстерності пивоваріння, але й популяризацією калузького пива на всеукраїнських теренах. Не багатьом, напевно, відомо, що у 1965-1970 роках багато бочкового пива пивзавод з Калуша відправляв у Донбас в спеціальних вагонах, що охолоджувалося льодом.

У 1961 році на пивоварні було замінено механічну розливну пляшкову машину на тритисячну автоматичну лінію потужністю 120 декалітрів пива за зміну. Через рік на пивзаводі збудували механізоване зерносховище, що вміщало 3,5 тисяч тонн ячменю. У 1966р. відпущено в дію нове варочне відділення, яке складалося з чотирьох посудин чанів, що могли вмістити в собі водночас по 6 тонн засипаної пивоварної сировини, проведено реконструкцію бродильного відділення, в якому замість тарілок було встановлено вісім залізних чанів місткістю 1420-1500 декалітрів кожний. Пізніше було встановлено ще вісім таких чанів. У лагерному підвалі 30 дерев»яних куф замінили на сталеві «танки» (згодом і їх замінили на алюмінієві).
До 1967р. бочки на пивзаводі мили руками. У новозбудованому бочкорозливному цеху саме в цьому році встановили бочкомийну машину карусельного типу, яка могла вимити 250 бочок за годину. Раніше 250-350 бочок, яких ремонтували та смолили для цеху розливу щоденно треба було мити чи не весь день.

Через два роки на місці, де наприкінці 40-х років заготовляли лід для охолодження пива, був збудований новий цех розливу слабоалкогольного напою в пляшки. Дві шеститисячні лінії дали змогу розлити на рік до 1,6 мільйони декалітрів пива. Заодно протягом 1969р.- 1972р. років реконструйовано токову солодовню, на якій були встановлені дві механізовані пересувні грядки, що дали можливість збільшити випуск товарного солоду.

У 1980р. спеціалісти Вінницького ПКП розробили проект реконструкції пивзаводу, що в недалекій перспективі міг виробляти 4 мілійони декалітрів пива врік. Згідно проекту, будівництво варочного цеху мало завершитися в четвертому кварталі 1986р. На жаль, відсутність капіталовкладень завадила реалізувати задумане в повному обсязі. Нині на «Калуський бровар» пиво автоматично розливають як в пляшки , так і в нержавіючі кеги. Але тоді, коли його розливали у дубові бочки, то тут працювало як мінімум 5 бондарів. У свій час на пивзаводі було підсобне господарство, тут тримали 5 коней, якими обробляли землю для посіву ячменю та вівса (поле було за пивзаводом), 5 корів та 20 свиней (молоко та м»ясо продавали робітникам заводу).
Була на пивзаводі у 1948р., як свідчать пожовкі підшивки місцевої періодики, й футбольна дружина»Пивовар», яка нарівні змагалася зі Станіславським «Динамо».
Наприкінці 50-х років на пивзаводі була своя художня самодіяльність-діяли хоровий і драматичний гуртки, був і свій духовний оркестр.
Нелегким видається завдання перелічити всі сорти пива, які варили тут за понад чотиристалітню історію пивовари з Калуша. Та все ж деякі сорти треба назвати. Серед них «Авгзбурське», «Цісарське», «Портер», «Жигулівське», «Ризьке», «Московське», «Мартовське», «Слов»янське», «Російське», «Львівське», «Ленінградське».
Нині на пивоварні у Калуші варять 15 сортів пива, живого напою без консервантів, смак якого добре знають в нашій державі. Фахівці однієї з найстаріших пивоварень в Україні працюють над покращенням якості пива, розробляють нові його сорти, проводять технічне переозброєння підприємства.
Як видно з написаного, вже понад чотири століття живуть і трудяться в Калуші пивовари, які у різні часи історії творили та примножували славні традиції Калуської броварні. І всі вони, без сумніву, вартують бодай доброї згадки калушан за сумлінну працю. Але цей перелік, ясна річ, зайняв би багато місця. Тож насамкінець назву хіба що тих, які безпосередньо керували пивоварним процесом в останні десятиріччя ХХ століття. Серед них – М.Зеленко, В.Зеленко, А.Жолудь, В.Пеньковський, С.Решетило, Є.Соборова, В.Єрмолинський, Ф.Навроцький, Ю.Мосягін, Я.Луцак, Л.Бреславський, В.Іванишин.